Юридична компанія

Кидалов і Партнери

Працює в Україні і спеціалізується на наданні юридичної допомоги широкому колу юридичних і приватних осіб.

Записатися на консультацію
Новости Кидалов и партнеры

Україна проти Росії. Початок юридичних війн

21 жовтня 2015 року Україна оголосила про направлення до Світової організації торгівлі позову проти Російської Федерації, в якому висувається претензія з приводу введення Росією обмежень на поставку залізничних вагонів, стрілочного устаткування для залізниць та іншої продукції в даній галузі, через які виручка українських підприємства впала на 96%. При цьому офіційний Київ попередив, що готує і інші позови проти Росії.
Дана подія далеко не перша в юридичній війні України проти Росії, яка була оголошена ще в 2014 році, але яка в другій половині 2015 прийняла розгорнутий і масовий характер. Однак якщо в області торговельних правовідносин Україна має достатньо сильні позиції, то перспективи судових розглядів у Міжнародному суді ООН, головному судовому органі Організації Об’єднаних Націй, виглядають менш привабливо. Причому це аж ніяк не вина або недоопрацювання українських юристів, причина полягає в тому, що Росія не визнає автоматичну юрисдикцію Міжнародного суду ООН, крім одного випадку – коли мова йде про спори щодо Міжнародних пактів про права людини та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Тому Україна, якщо вона готує позов проти Росії в Міжнародному суді ООН, повинна знайти прийнятне обґрунтування, що той же факт анексії Росією Криму або “гібридна” інтервенція на сході України в Донецькій і Луганській областях стала результатом расової дискримінації. Стримує український юристів і той факт, що шлях захисту прав в Міжнародному суді ООН, у свій час, обрала Грузія, у справі проти Росії, у зв’язку з подіями серпня 2008 року, проте, як відомо, Грузія програла.
Більш перспективними виглядають спроби судів з Росією в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), на підставі якої і діє ЄСПЛ, передбачає можливість подачі скарг не тільки окремими фізичними особами проти держав, а й держав один на одного. Скарги України проти Росії стосуються звинувачень у порушенні цілого ряду прав людини, скоєних і скоюваних у Криму і на сході України (право на життя, заборона катувань, право на справедливий суд, свобода сповідання релігії, свобода вираження поглядів, свобода зборів і мітингів, право на безпеку і особисту недоторканність, заборона дискримінації, право на повагу до приватного життя, право на вільні вибори, право на захист власності). Таке недотримання прав людина є результатом дій саме Росії, яка анексувала Крим, або результатом застосування на сході України сили збройними групами, контрольованими Росією, поставок Росією озброєнь незаконним військовим формуванням, а також результатом прихованого використання Росією на сході України регулярних російських військових формувань, військових фахівців , техніки. Окремо варто відзначити, що одна зі скарг стосується кричущого факту викрадення Росією трьох груп дітей-громадян України та утримання їх, фактично, в заручниках. Однак Росія не вважає такі свої дії викраденням і утриманням в заручниках, а офіційні представники Росії заявляють, що дітей зовсім не викрадали, а “просто вивезли до Росії на лікування або реабілітацію”.
Окрім трьох міждержавних скарг України проти Росії, в даний час в ЄСПЛ знаходиться більше 1500 індивідуальних скарг громадян України, які в тій чи іншій мірі стосуються анексії Криму чи злочинів на сході України. Багато цих скарг стосуються неможливості реалізовувати право власності на окупованих або контрольованих Росією територіях. При цьому ЄСПЛ має достатню практику в справах так званого державного свавілля (справи ЄСПЛ №20680/92 від 15.11.1996 “Цомцос та інші проти Греції”, №19385/92 від 15.11.1996 “Катікарідіс та інші проти Греції”), відмову у доступі до власності (справа ЄСПЛ №15318/89 від 18.12.1996 “Лоізіду проти Туреччини”), які вкрай цікаві в зв’язку з тим, що ЄСПЛ вважає, що встановлення фактичних перешкод може розглядатися як порушення Європейської Конвенції точно так само, як і обмеження , засноване на законі, що дуже схоже з ситуацією і діями Росії в Криму і на сході України.
Не відстають від держави Україна в судових позовах і деякі українські олігархи. Позов проти Росії в міжнародний Гаазький суд подав український олігарх Ігор Коломойський.
Поки всі суди знаходяться на початкових етапах судочинства, немає гучних рішень, що може створювати неправильне уявлення про марність спроб України як держави та українських громадян і юридичних осіб захистити свої права та інтереси цивілізованим способом – у суді, що самодурство і зневага до міжнародних норм права може пройти безкарно. Це хибне уявлення хоча б тому, що 11 років тому ніхто не робив ставки на колишніх акціонерів ЮКОСА в їх суперечці проти Росії в Міжнародному арбітражному суді (Гаага, Нідерланди). Але сьогодні колишні акціонери ЮКОСА мають рішення про стягнення з Росії 50 мільярдів доларів США, а юристи позивачів ведуть активну роботу в США, Великобританії, Німеччини, Франції, Бельгії, інших країнах по виконанню на території даних країн рішення Міжнародного арбітражного суду, накладенню арештів і т.д. Може саме тому Міжнародний арбітражний суд в Гаазі вибрав для розгляду своїх претензій до Росії український олігарх Ігор Коломойський, який має кваліфіковану команду юристів, фахівців з міжнародного права, з досвідом захисту інтересів української фінансово-промислової групи ПРИВАТ в міжнародних судах, і зокрема в арбітражі Лондона. Даний олігарх і його фінансово-промислова група втратили значні активи в Криму і хочуть отримати за це адекватну сатисфакцію, дивлячись, швидше за все, на вдалий приклад ЮКОСа.
При цьому варто зауважити, що не дивлячись на глузливу риторику офіційних представників Росії, їх зверхнені усмішки над спробами держави України та окремих українських громадян і юридичних осіб захистити свої права та інтереси в міжнародних судах у зв’язку з протиправними діями Росії, вище керівництво Росії відверто налякане перспективами таких справ і вже заздалегідь приймає спроби не виконувати рішення міжнародних судів. Так, 14 червня 2015 Конституційний Суд Російської Федерації оголосив рішення, в якому вказав, що Європейська конвенція з прав людини і побудована на її основі практика Європейського суду з прав людини не відміняють принцип пріоритету Конституції Російської Федерації, що в перекладі на звичайну мову означає право Росії ігнорувати будь-які рішення ЄСПЛ, які не сподобаються її уряду, і які, керовані за вказівкою Кремля російські суди, визнають суперечливими Конституції Росії.

Автор: Кидалов Ігор

Submit your review
1
2
3
4
5
Submit
     
Cancel

Create your own review

Kydalov & Partners
Average rating:  
 0 reviews
Дата Публікації: 27.01.2016
Переглядів: 89

Коментарі

Залишилися питання