Виконання на території України рішень щодо нерезидентів – фізичних та юридичних осіб

Україна є активною учасницею міжнародних відносин як на державному так і на приватному рівні. Це торговельні (ділові) контакти підприємств, інтернаціональні шлюби за участю українських громадян, діти в інтернаціональних шлюбах, спадщина і т.д. і т.п. У будь-якому разі не всі спори вирішуються мирно і в справу вступають суди. Що ж робити нерезидентам – фізичним та юридичним особам, які у своїх юрисдикціях отримали судові рішення, але виконуватися такі рішення повинні на території України? Розберемо більш детально в даній статті.

Перш за все потрібно знати, що Україна є учасницею міжнародних угод про взаємне надання правової допомоги (у тому числі взаємна згода виконувати рішення іноземного суду на своїй території) з такими країнами: з країнами СНД (республіками Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Грузія, Киргизька Республіка і Російська Федерація), з Естонією, Латвією і Литвою; Болгарією, Угорщиною, Румунією, Грецією, Фінляндією, Італією, Албанією, Македонією, Чеською Республікою, Туреччиною, КНР, В’єтнамом і КНДР, з Монголією, Алжиром, Іраком, Іраном, Єменом, Тунісом, Кіпром і Кубою. З країнами СНД діє також Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, причому одночасно діє як більш рання, так звана Мінська, конвенція 1993 року, так і більш пізня, так звана Кишинівська, конвенція 2002 року.

Також Україна має зобов’язання в рамках Конвенції з питань цивільного процесу (Гаага, 1954 рік) перед наступними країнами: Аргентина, Австрія, Білорусь, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Китай (адміністративна область Макао), Хорватія, Македонія, Кіпр, Чехія, Данія, Єгипет, Фінляндія, Франція, Німеччина, Угорщина, Ізраїль, Італія, Японія, Латвія, Люксембург, Марокко, Нідерланди (королівство в Європі), Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Сурінам, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Вірменія, Ватикан, Киргизія, Ліван, Молдова, Росія, Узбекистан. Однак дана Конвенція регулює лише питання про порядок виконання рішень про стягнення судових витрат і не передбачає виконання договірними сторонами судових рішень з інших питань.

З деякими країнами Україна має взаємні зобов’язання про виконання судових рішень, що стосуються лише окремих видів правовідносин, наприклад сімейних, що регулюється Конвенцією про визнання та виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання (Гаага, 1973 рік), Конвенцією про юрисдикції, вживане право, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (Гаага, 1996 рік) та Конвенцією про стягнення аліментів за кордоном (Нью-Йорк, 1956 рік), або виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, що регулюється Конвенцією про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік).

Відсутні угоди про взаємне виконання судових рішень між Україною і такими розвинутими країнами, які мають істотну кількість правовідносин з резидентами України, як США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Франція, Німеччина, Швеція, Норвегія і т.д..

Процедура виконання рішень іноземних судів за чинними міжнародними договорами одноманітна. Зацікавлена особа подає до компетентного суду на території України клопотання про примусове виконання судового рішення. При цьому компетентний суд не досліджує суті рішення, прийнятого іноземним судом і не перевіряє дотримання останніми норм матеріального права, однак може перевірити за заявою резидента України судове рішення на предмет порушень громадського порядку, наприклад, суд в іншій державі не був компетентним із застосованого права, права порушувалися судом (наприклад, дотримання порядку виклику до суду відповідача, відсутність обману при проведенні процесу і дотримання ряду інших вимог чисто формального характеру), інші фактори (бували випадки відмов у примусовому виконанні судових рішень, які були не мотивовані ніяк іноземним судом). За фактом отримання в суді виконавчого документа зацікавлена особа повинна звернутися до відповідного територіального відділу державної виконавчої служби, який і буде безпосередньо виконувати рішення на території України.

Також варто зазначити, що відсутність міжнародних зобов’язань України перед певними країнами про виконання рішень компенсується нормою права, що такі судові рішення можуть бути виконані виходячи з принципу взаємності, який в англосаксонському праві називається принципом “міжнародної ввічливості” (international comity; comity of nation). Нормою права України презюмуєтся, що принцип взаємності застосовується, якщо зацікавлена сторона, в даному випадку резидент України, не доведе зворотне, тобто що компетентні суди країни, про виконання рішення якого затребувані, не виконують рішення компетентних українських судів. Судова практика українських судів показує, що відмов у застосуванні принципу взаємності практично немає, і навіть якщо суди першої інстанції і відмовляють на цій підставі, суд апеляційної інстанції такі відмови скасовує і допускає рішення іноземних судів до виконання.

Все викладене вказує, що нерезидентам не варто побоюватися виконувати на території України судові рішення. Так, сам процес подачі клопотань до компетентного суду, супровід такого процесу в суді і подальше супроводження процесу в органах виконавчої служби вимагають певних знань і навичок, проте звернення за кваліфікованою юридичною допомогою до українських юристів усуне всі побоювання і страхи.

Автор: Кидалов Ігор