Юридична компанія

Кидалов і Партнери

Працює в Україні і спеціалізується на наданні юридичної допомоги широкому колу юридичних і приватних осіб.

Записатися на консультацію

Доступність допоміжних репродуктивних технологій для самотніх осіб. Юридичні аспекти

Розвиток сучасної медицини і науки робить доступними багато речей, які раніше здавалися фантастикою. Особливо помітний прогрес в області допоміжних репродуктивні технологій в загальному і сурогатного материнства зокрема. Україна належить до небагатьох де сурогатне материнство дозволено законом, а стаття 123 Сімейного кодексу України встановлює походження дитини при застосуванні методів штучного запліднення і чітко визначає батьками народженого сурогатною матір’ю дитини подружню пару, яка надала біоматеріали (сперму і яйцеклітини) і скористалася послугами сурогатного виношування плоду . При цьому закон дозволяє використання подружжям також і донорських ооцитів, при цьому в будь-якому випадку буде вважатися, що ембріон походить від подружжя. Тобто подружжя, яке дало згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій, володіє в повному обсязі батьківськими правами і обов’язками по відношенню до дітей, які народилися в результаті цих методик.

Однак якщо розглянути питання досить широко, то можна помітити, що навіть ліберальний український закон допускає деяку дискримінацію, адже закон веде мову виключно про подружні пари, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Самотні люди, особи, які перебувають у цивільному шлюбі (без офіційної реєстрації державними органами), або одностатеві шлюби (в країнах, де такі шлюби дозволені законом) не вносяться українським законом до числа тих, кому досяжне сурогатне материнство. Що ж робити таким особам в даній ситуації?

Необхідно розуміти, що право на продовження роду є невід’ємним і природним правом людини, яким всі ми наділені з моменту народження. Право на сім’ю, її створення, право не мати сім’ю, якщо людина цього не хоче, теж відноситься до категорії природного права. Тому, обмеження осіб, які можуть скористатися допоміжними репродуктивними технологіями, виключно колом подружніх пар, виглядає непереконливо. Хоча прихильники обмежень наводять свої аргументи, які зводяться до того, що бажання, наприклад, самотніх чоловіків скористатися методом сурогатного материнства, перш за все, обумовлено бажанням задовольнити свої репродуктивні права, вирішити соціальні проблеми, а не подолати безпліддя, такі аргументи мають явні ознаки дискримінації за статевою ознакою. Не менш абсурдним є виключення зі списку осіб, яким є доступним сурогатне материнство і самотніх жінок, які мають медичні показання, що виключають самостійне зачаття і виношування вагітності, адже, саме жіноче безпліддя і є тим фактором, який виключає в більшості випадків шлюб такої жінки, адже не всі чоловіки готові вступити в шлюб з безплідною жінкою. Адже, якщо міркувати логікою законодавця, можливий і наступний логічний крок – заборона виховувати своїх дітей одиноким батькам, вдівцям, одиноким жінкам, наприклад. При цьому, як не парадоксально, закон дозволить скористатися програмами сурогатного материнства подружжю, в якому жінка явно вийшла з фертильного віку, але самотній жінці фертильного віку з медичними показаннями закон шансу на продовження роду не дасть.

Що ж робити в даній ситуації одиноким особам, які хотіли б скористатися програмами сурогатного материнства, щоб стати батьками? По-перше, не впадати у відчай, і, по-друге, бути готовими до судів. Повільно і поступово судова практика в Україні, а також практика Європейського суду з прав людини, розширює можливість використання технологій сурогатного материнства навіть в тих країнах, де це заборонено. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 27.01.2015 у справі “Парадізо і Кампанелли (Paradiso and Campanelli) проти Італії” (скарга №25358 / 12) і Рішенні від 24.06.2014 року у справі “Менессон (Mennesson) та інші проти Франції “(скарга №65192 / 11) визнавав неправомірними дії влади у відмові визнання осіб батьками дітей в ситуації, хоча їх батьківський зв’язок був законно встановлений в іншій країні. У цих справах пари вдавалися до запліднення in vitro, для якого були використані сперма заявника і донорська яйцеклітина, після чого ембріон був поміщений в матку сурогатної матері в іншій країні, що допускає сурогатне материнство. Досліджуючи мотивування суду чітко видно, що в даних справах суд перш за все захищає інтереси дітей і захищає право осіб на сімейне життя, як би широко ці права не трактувалися. Суд не допустив порушення Конвенції з прав людину (Рим, 1950), а саме статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя). Також, досліджуючи прецеденти даного суду, можна припускати, що і порушення права дитини мати самотнього батька або одиноку матір також не будуть порушені, адже протилежне, а саме відбирання дитини у самотніх батьків або матерів, які скористалися методами сурогатного материнства, перш за все шкодило б інтересам дитини, дискримінувало б дитину за походженням (появі на світ) і відбирало б у волюнтаристичний спосіб право дитини мати родинні зв’язки.

Підсумовуючи, можна сказати що одиноким особам, які вирішили завести дитину за допомогою допоміжних репродуктивних технологій, і, зокрема, сурогатного материнства, доведеться зіткнутися з досить міцною стіною невизнання і нерозуміння. Юридичні аспекти справи можуть бути пов’язані з судовими процесами і суперечками з владою, а тому одиноким особам завжди доведеться зважувати на шальках терезів своє право і своє бажання продовжити свій рід і потенційні труднощі з визнанням з боку держави батьківських прав на дитину, народжену за допомогою репродуктивних технологій.

Автор: Кидалов Ігор

Submit your review
1
2
3
4
5
Submit
     
Cancel

Create your own review

Kydalov & Partners
Average rating:  
 0 reviews
Дата Публікації: 06.03.2016
Переглядів: 894

Коментарі

    Залишилися питання