Чи можна в Україні укладати ділові контракти другорядної важливості англійською мовою?

Згідно з найбільш поширеною міжнародною практикою, оригінали важливих документів прийнято складати декількома мовами, які є рідними для кожної зі сторін-учасниць договору. Таким чином, всі підписують договір, ясно розуміють його суть та умови, які підтверджують своєю печаткою та підписом при укладенні договору. Згідно з правилами українського законодавства документи, які дійсні на території більш, ніж однієї країни, повинні бути укладені мовами тих сторін, які беруть безпосередню участь у його підписанні. Незважаючи на ту обставину, що документи укладаються декількома мовами, наприклад – українською та англійською – тим, хто зацікавлений в успішному підписанні угоди, рекомендується використовувати допомогу професійного юриста. Таким чином, можна буде уникнути додаткових ризиків при підписанні неповністю зрозумілого або ж сумнівного документа.

У тих випадках, коли мова йде про складання і підписання так званих додаткових або другорядних контрактів – їх також прийнято підписувати в декількох мовних варіантах, залежно від громадянства сторін угоди. Відповідно, в Україні один з варіантів договору повинен бути підписаний українською мовою, яка на сьогоднішній день, є державною мовою країни. Якщо ж текст контракту буде тільки однією мовою, то його не приймуть в державних або приватних організаціях та установах тієї країни, громадянином якої є інша сторона договору. Причина буде достатньо банальною, так як зміст документа не зрозуміють. У деяких випадках рекомендується нотаріальне засвідчення перекладу тих чи інших договорів на мові оригіналу, але – як правило – це не є необхідною умовою при укладенні другорядних контрактів, а також – створює додаткові ускладнення при наступному внесенні яких би то не було змін. Оптимальним рішенням для більшої частини ситуацій є розчленування контракту на дві колонки, в кожну з яких поміщається один з варіантів мовою однієї зі сторін контракту. Крім того, в контракт необхідно додавати уточнення щодо того, яка з мовних версій (українська або англійська) буде розглядатися як пріоритетна у випадку різночитань.

Незалежно від кількості мовних версій договору, він в обов’язковому порядку повинен містити таку інформацію як атрибути кожної сторони, що бере участь в укладанні контракту, тобто, назву і форму власності, поштову адресу та країну, банківські реквізити – при необхідності. Обов’язковими для вказівки також є номер контракту, дата його укладення, а також – дата планованого закінчення терміну дії контракту, місце укладення даного контракту – поряд із зазначенням валюти, яка використовується для грошових операцій за умовами даного контракту (якщо такі необхідні за умовами даного контракту) і безпосередній текст укладеного контракту.

Обидві мовні версії договору мають бути підписані і, в обов’язковому порядку, завірені відповідним державним органом або нотаріусом, якщо це передбачено законом. Таким чином, будь-які можливі спірні ситуації, які можуть виникнути між учасниками в майбутньому, будуть легко вирішені. Ті договори про зовнішньоекономічну діяльність або про відносини між громадянами України та іноземної держави, які були підписані за кордоном і не відповідають за формою згідно з українським законодавством, будуть визнані недійсними в Україні. Єдиною умовою, здатним забезпечити в Україні визнання договорів, підписаних за її межами, буде дотримання переліку вимог національних законів України – незалежно від місця укладення подібного договору (контракту).

Для ряду випадків – у державі, громадянином якої є нерезидент України і на чиїй території відбувається підписання договору, відсутня необхідність скріплення документа печаткою. Якщо місце укладення договору дозволяє відсутність печаток на документі, то він буде дійсним на території України. При цьому слід розуміти, що українські чиновники в силу менталітету дуже люблять бачити печатки на договорах, а тому використання печатки іноземними контрагентами для договорів з українськими підприємствами, нехай навіть національний закон і дозволяє працювати без печатки, зможе заощадити багато сил і часу в майбутньому.

Окремо необхідно відзначити і те, що офіційний порядок укладення всіх зовнішньоекономічних договорів (контрактів) регламентується законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та відповідними статтями, які містять перелік спеціальних вимог до укладення зовнішньоекономічних договорів, а також – загальними положеннями чинного українського законодавства для міжнародних договірних відносин. Діюче українське законодавство говорить про те, що форма укладення міжнародного (зовнішньоекономічного) договору має бути визначена відповідно до права місця його укладення. Такий порядок надає можливість вплинути на ту чи іншу форму укладення контракту за допомогою усвідомленого вибору місця його підписання. Таким чином – при складанні та підписанні двостороннього контракту на території України на нього в основному впливають положення українського законодавства. Відповідно, приймаючи рішення про укладення договору на території, наприклад, Великобританії, обидві сторони слідують умовам і правилам місцевої законодавчої системи. Серед винятків в даному випадку виступають ті договори, які стосуються всіляких операцій з нерухомим майном, яке знаходиться на території України. Подібні договору, у всіх випадках, знаходитимуться в повному підпорядкуванні законодавству України – незважаючи на можливість підписання подібного договору в двох мовних примірниках.

Підводячи підсумок вищесказаного – всі види угод про здійснення зовнішньоекономічної діяльності повинні бути надані мовами тих сторін, які безпосередньо зацікавлені і беруть участь у його підписанні. Однак у таких випадках консультація юриста ніколи не буде зайвою, оскільки не тільки мовні питання можуть зробити істотний вплив на тлумачення укладених договорів, але і можливі правові колізії національного права сторін договору.

Автор: Кидалов Ігор