Що робити іноземцю, якщо його боржник – державне підприємство з України

Україна, після здобуття незалежності в 1991 році, стала на шлях розвитку ринкової економіки. Проте вплив колишніх партійних комуністичних чиновників був на стільки великим, що багато економічних реформ не приводилися в дію. Не були зацікавлені в економічних реформах і так звані “червоні директори”, тобто управлінці часів Радянського Союзу, які всіма силами противилися приватизації своїх підприємств, щоб і далі використовувати державні підприємства у своїх особистих цілях. В результаті в Україні залишилася дуже велика кількість державних підприємств. При цьому, до державних підприємств, в широкому сенсі цього слова, відноситься велике коло підприємств: унітарні підприємства, казенні підприємства, комерційні підприємства з часткою уряду України в статутному капіталі більше 50%, комунальні підприємства органів місцевого самоврядування. Сфери діяльності даних державних підприємств настільки широкі і різноманітні, що державним підприємством може бути як якийсь великий монополіст з багатомільярдним оборотами, наприклад “Нафтогаз України”, так і невелике підприємство місцевого значення з мінімальним оборотом в кілька десятків тисяч євро за рік.

Багато державних підприємств вели зовнішньоекономічну діяльність, наприклад, купували якесь устаткування за кордоном, брали позики в іноземних банках та інвестиційних компаніях, замовляли роботи або послуги. В силу специфіки свого управління державні підприємства не завжди виявляються сумлінними і обов’язковими платниками за своїми боргами, а тому зарубіжним контрагентам доводилося звертатися в суди чи арбітражі для захисту своїх законних прав та інтересів. Але, навіть маючи на руках рішення компетентного українського суду або арбітражу, закордонний контрагент не завжди може отримати відповідну грошову сатисфакцію. Причин може бути декілька: це може бути як відсутність у боржника будь-якого майна, так і неналежна робота державної виконавчої служби, яка займається примусовим виконанням рішень судів, які вступили в законну силу, або ж перебування державного підприємства в списках тих, що не підлягають приватизації (у такому разі не можна накласти стягнення на майно боржника навіть у процедурах банкрутства), тощо.

Всі зазначені в попередньому абзаці статті причини, так чи інакше можна трактувати як неможливість України як держави забезпечити дотримання статей 6 (право на справедливий суд) і 13 (право на ефективний засіб правового захисту), а також статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. А тому, зарубіжні контрагенти можуть розраховувати на захист своїх прав і законних інтересів Європейським судом з прав людини (далі – “ЄСПЛ”). Хоча розгляд спорів в ЄСПЛ займає тривалий час, не варто відкидати такий шлях захисту своїх прав та інтересів.

Україна входить до п’ятірки країн, проти якої подається найбільша кількість скарг до ЄСПЛ, а тому українські юристи мають великий досвід складання відповідних скарг і їх супроводу в ЄСПЛ. При цьому, у багатьох випадках, українські юристи готові супроводжувати справи в ЄСПЛ щодо невиконання рішень національних судів України про виплату боргів державними підприємствами (унітарними, казенними, комунальними підприємствами, підприємствами з часткою держави в статутному капіталі більше 50%) на умовах гонорару успіху, тобто виплата винагороди юристам відбуватиметься виключно у випадках успіху у справі. Такий підхід дозволяє закордонним контрагентам приступити до захисту своїх прав з мінімальними грошовими витратами, а тому такі умови можуть бути вкрай цікавими.

Окремо хочеться сказати і про існування іншого ефективного засобу захисту прав і законних інтересів іноземних інвесторів в Україні – це Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, учасником якої є і Україна. Відповідно до зазначеної Конвенції був заснований Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (International Centre for Settlement of Investment Disputes – ICSID, Вашингтон), який розглядає інвестиційні спори між державами-учасницями Конвенції та фізичними і юридичними особами інших держав-учасниць. Тобто скористатися цим правовим інструментом може не будь-яка іноземна юридична або фізична особа, боржником якої є українське підприємство (не має значення, приватне чи державне), а виключно ті особи, вкладення яких в економіку України мають ознаки інвестицій, а не товарних чи фінансових угод. При цьому не важливо, в який сектор економіки, приватний чи державний, були зроблені інвестиції, захисту підлягають будь-які форми і напрями інвестицій. Даний спосіб захисту іноземних інвестицій не є популярним серед інвесторів через ряд юридичних складнощів і дорожнечу процедури, проте останнім часом намічається тенденція на збільшення саме такого способу захисту іноземних інвестицій. Це, насамперед, обумовлено тим, що ICSID є загальновизнаним міжнародним інститутом з інвестиційних спорів, авторитет якого підтримується Міжнародним Валютним Фондом.

Підсумовуючи, можна сказати, що в будь-якому випадку, якщо ви іноземна особа, а ваш боржник – це державне підприємство на території України, і при цьому всі законні способи стягнення заборгованості були вами вичерпані, варто використовувати наявні процедури і можливості для захисту своїх інтересів у міжнародних судових інстанціях.

 Автор: Кидалов Ігор