Юридична компанія

Кидалов і Партнери

Працює в Україні і спеціалізується на наданні юридичної допомоги широкому колу юридичних і приватних осіб.

Записатися на консультацію
Новости Кидалов и партнеры

Втрачена спадщина: проблеми захисту прав зацікавлених спадкоємців

В останні роки світ стає все більше глобалізованим, люди активно переміщаються в пошуках більш високооплачуваної або цікавої роботи, шукають комфортнішу країну для свого постійного проживання або країну, де їхні діти зможуть отримати значні перспективи в житті. Але така активність в переміщенні світом властива молодим людям. Дорослі люди віком понад 50 років практично ніколи не змінюють місць проживання, якщо це не викликано якимись вкрай суттєвими обставинами: катаклізми, війни, необхідність догляду за родичами і т.п. Таким чином, трапляється, що різні покоління однієї сім’ї можуть жити на дуже великих відстанях один від одного і лише подекуди спілкуватися по телефону або електронною поштою, в результаті втрачається контакт між людьми – по суті, всі можуть бути обізнані про загальні факти і подій в житті далеко проживаючого родича, але не матимуть жодного уявлення, що ж конкретно відбувається в його житті.

Реалії життя такі, що люди вмирають. Багато хто після смерті залишає після себе спадщину, і, найчастіше, чим більше потенційна спадщина, тим більше близьких родичів можна побачити на похоронах. Але відкриття заповіту іноді приносить чимало подиву присутнім, коли все майно, виявляється, заповідано абсолютно стороннім особам. І якщо у випадках, коли в заповіті вказана особа, яка дійсно допомагала померлому в останні роки його життя, такий розвиток ситуації визнається цілком справедливим і обґрунтованим, то у випадку, коли майно виявляється переданим за заповітом особі, з якою померлий був у напружених і конфліктних відносинах, останнє може шокувати.

Так, в особистій юридичній практиці в Україні були випадки, коли про існування заповіту на користь третіх осіб родичі, які не проживали з померлим, дізнавалися лише при спробі подати заяву про прийняття спадщини на підставі закону. Виявляється, в періоди перебування родичів за кордоном, померлий склав заповіт на сусіда по будинку, з яким завжди був у вкрай напружених стосунках, навіть, скажу більше, сусід знущався над померлим. Спроби оскаржити такий заповіт в суді не завжди призводять до позитивного результату, а успіх у справі починає залежати від багатьох факторів.

Так, в одній справі, померлий мав хвороби головного мозку, які й стали причиною його смерті – атеросклероз. Але цей діагноз був поставлений вже при розтині померлого. Враховуючи, що померлий тривалий час жив сам, то він не займався своїм лікуванням, не звертався до лікарів з приводу розладів свідомості та пам’яті, головних болів і т.п. Тому його медична документація періоду складання заповіту не мала жодних об’єктивних даних про його стан здоров’я. Враховуючи значний термін від моменту складання заповіту до моменту смерті, коли у померлого при розтині встановили атеросклеротичні зміни, при проведенні першої посмертної судово-психіатричної експертизи, експерт також не зміг однозначно відповісти на питання, чи розумів померлий значення своїх дій в момент підписання заповіту. У справі була призначена повторна експертиза, експерту належало зробити ретроспективне дослідження стану здоров’я померлого на дату складення заповіту, користуючись тільки анамнезом періоду, що передував смерті спадкодавця. Повторна експертиза, виходячи з наукових даних про перебіг і стадії хвороби, надала висновок про те, що на дату складання заповіту померлий мав незворотні суттєві зміни функцій головного мозку, а тому був недієздатний. Успіх у справі був забезпечений тільки значними досудовими консультаціями з психіатрами, які допомогли встановити реальний психічний стан померлого. Справа слухалася більше 2-х років.

Фабула іншої справи полягає в наступному: у 2002 році мати посварилася з дочкою, яка жила окремо і далеко від неї, і, щоб помститися дочці, склала заповіт на свою подругу, не сказавши при цьому нічого своїй дочці. У 2005 матір захворіла на рак головного мозку, дочка повернулася в Україну і стала доглядати за матір’ю. Мати перенесла кілька операцій, періоди ремісії раку змінювалися на періоди рецидивів хвороби. У 2011 році мати померла і відкрився факт існування заповіту. Суд відмовив дочці у визнанні заповіту недійсним, так як станом на 2002 рік не було об’єктивних даних про недієздатність матері, а факт втрати матір’ю дієздатності в 2005 році в результаті раку головного мозку суд не вважав достатнім доказом того, що, якщо б померла була дієздатною в 2005-2011, вона могла скасувати заповіт 2002 року. Мотивація судів, які відхиляли всі доводи позивачки, не витримують об’єктивної критики. Тому позивачкою була подана скарга до Європейського суду з прав людини. Навіть якщо в підсумку ЄСПЛ встановить порушення статті 6 Європейської статті з прав людини (право на справедливий суд), термін відновлення прав і справедливості буде дуже тривалий.

Третій випадок мав вкрай похмурі обставини і навіть ознаки злочину. Так, жила самотня жінка середніх років, зважаючи на стан здоров’я вона не могла мати дітей, батьки померли, її брати і сестра жили далеко. Сусіди самотньої жінки по багатоквартирному будинку, використовуючи психологічну вразливість цієї жінки (самотність, відсутність дітей, певна залежність в побуті від зовнішньої допомоги і т.д.), почали активно залучати її в спільний відпочинок, який переважно полягав спочатку в розпиванні малих, а потім все більших порцій алкоголю. За 2 роки такого “відпочинку” алкоголь, який був заборонений жінці за медичними протипоказаннями, убив її, привівши до паталогічних і незворотніх ускладнень наявних у неї хвороб. Після смерті виявилося, що квартира померлої була заповідана тим самим сусідам, які її спаювали. І, знову таки, через відсутність медичних даних про алкоголізацію померлої, було вирішено не подавати позов про дієздатність померлої в момент складання заповіту. Було прийнято рішення подати позов про усунення від спадщини сусідів, на користь яких була заповідана квартира, на тій підставі, що вони сприяли погіршенню стану померлої і наближали момент її смерті. Справа зараз слухається в суді, прогнози результат у справі не однозначні і залежать від того, чи встановить експерт-психолог парасуїцидальні настрої у померлої, тоді справу буде виграно, або ні. І знову таки в цій ситуації, якщо б родичі знали про проблеми померлої то, як мінімум, вони б могли врятувати і продовжити їй життя, а в разі суду доказова база, зокрема медична документація про алкоголізацію померлої, була б більш достовірною і незаперечною.

Розглянувши ці ситуації, виникає питання: як зацікавлені особи можуть тією чи іншою мірою контролювати ситуацію навколо своїх літніх родичів? По-перше, і ця порада не відноситься до юридичних аспектів, треба в тій чи іншій мірі знати всі життєві події родичів, допомагати їм і т.п., займатися питаннями їхнього здоров’я. Це призведе як до формування більш довірчих відносин між літньою людиною і родичем так, в разі запитань про здоров’я, дозволить мати доказову базу для подальших судів, якщо такі будуть. По-друге, необхідно шукати юридичні механізми вирішення майнових питань з власністю літніх родичів за їхнього життя, наприклад, оформляти договори довічного утримання, за якими літня людина передає у власність родичам своє майно, або спадкові договори, при укладанні яких накладати обтяження на власність до моменту смерті літньої людини. По-третє, використовувати можливості перевірки поточного стану прав власності на майно літніх людей, щоб мати можливість оперативно відреагувати на будь-які дії щодо власності.

Якщо ж все-таки зацікавлені особи дізнаються про сумнівні заповіти померлого вже після його смерті, то їм варто максимально оперативно звернутися за допомогою до юриста, який підкаже перелік необхідних дій для підготовки до судового розгляду про визнання заповіту недійсним. Зокрема, варто максимально оперативно провести пошук медичної документації померлого, так як інша сторона буде прагнути знищити такі документи, провести пошук потенційних свідків і т.д. Якщо самостійно провести ці дії не можливо то варто доручити роботу зі зборів доказів юристу, видавши йому довіреність. Саме від оперативності дій з розшуку доказів і збору інформації про померлого й обставини його життя залежить успіх або невдача судових розглядів.

Автор: Кидалов Ігор

Submit your review
1
2
3
4
5
Submit
     
Cancel

Create your own review

Kydalov & Partners
Average rating:  
 0 reviews
Дата Публікації: 30.10.2014
Переглядів: 2.3K

Коментарі

    Залишилися питання