Колізії щодо регулювання звернення стягнення на частку боржника у ТОВ

Чинне законодавство України проводить чітку межу між майном та зобов’язаннями юридичної особи, зокрема, товариства з обмеженою відповідальність, та особистими зобов’язаннями фізичної особи, яка є учасником такого товариства. Однак, відповідно до ст. 149 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства в статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності в нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Отже, фактично, правові норми передбачають гарантію задоволення вимог кредитора, а саме, можливість звернення стягнення за рахунок майна товариства, якщо інші шляхи задоволення вимог кредитора відсутні.

Основної проблемою в цьому питанні є те, що в залежності від суб’єктів судового процесу (фізичні або юридичні особи) справа може розглядатись судами різних юрисдикцій – судами загальної юрисдикції в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, та господарськими судами в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Першим розглянемо ситуацію щодо вирішення спору в загальних місцевих судах.

Зі змісту зазначеної статті та аналізу судових рішень щодо правозастосування цієї норми права випливає, що для ініціації процедури звернення на частку у статутному капіталі товариства, що належить боржникові, перш за все необхідно ініціювати відкриття виконавчого провадження по судовому рішенню, що набрало законної сили. При цьому законодавець надає два можливі шляхи задоволення кредитором своїх вимог в рамках виконавчого провадження – отримання ним вартості частини у статутному капіталі виходячи з вартості майна та майнових активів товариства, що відповідає частці боржника (в такому випадку кредитор отримає грошові кошти), або виділ відповідної частки зі статутного капіталу з метою звернення стягнення на нього (в такому випадку кредитор отримає майновий актив – частку у статутному капіталі, яким зможе розпоряджатись за власним вибором).

Разом з тим у чинному законодавстві міститься колізія щодо ініціатора звернення стягнення на корпоративні права, а саме, що ним може бути або стягувач або виконавець рішення (державний або приватний виконавець). Так, з одного боку положенням статті 149 Цивільного кодексу передбачено, що право вимоги на виділення частки для звернення стягнення належить лише кредитору. Однак, положення статті 379 Цивільного процесуального кодексу України, яка регламентує питання виконання судових рішень, що набрали законної сили, встановлює, що питання визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного або приватного виконавця. Більшість правників вважає, що положення Цивільного кодексу України є більш розумними, так як виключно від волі кредитора залежить, в якому вигляді він бажає отримати виконання судового рішення.

Судова практика в цьому питанні має певні напрацювання. Перш за все, слід звернути увагу на роз’яснення, що містяться у постанові Верховного суду України у справі №6-31цс14 від 17 вересня 2014 року, якою майже усунені розбіжності щодо застосування судами статті 149 Цивільного кодексу України. Так, майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора. Разом із тим виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства.

Натомість суди іншої юрисдикції, а саме, господарські суди України, не сформували усталеної практики з цього питання. Так, ще Вищий арбітражний суд (стара назва діючого Вищого господарського суду України) у листі від 07 грудня 1995 року №01-8/870 вказує, що з метою задоволення своїх вимог за рахунок частки боржника в статутному фонді господарського товариства кредитор, перш за все, має звернутися до товариства з вимогою про виділення частки боржника, тобто звернення стягнення безпосередньо на частку не допускається. При цьому принцип звернення стягнення на майно боржника, внесене до статутного фонду, застосовується лише для повних, командитних та товариств з додатковою відповідальністю. Натомість вже Вищий господарський суд України в постанові від 19 лютого 2009 року в справі №3/227 доходить висновку, що стягнення не може бути звернене на корпоративні права, оскільки передавати в заставу вимоги особистого характеру заборонено.

Таким чином, можна зробити висновок, що задоволення кредитором своїх вимог саме шляхом звернення стягнення на корпоративні права є не досить якісно врегульованою процедурою. При цьому самі корпоративні права, в умовах сучасної економічної ситуації, можуть значно знецінитись, що автоматично зробить положення кредитора слабким і незахищеним. Тому, в будь-якому випадку, кредитору, якому намагаються дати в заставу корпоративні права, слід дуже ретельно подумати над такою пропозицію і проконсультуватись з юристом, щоб уникнути небажаних ситуацій з боржником в майбутньому.

Автор: Кидалов Ігор