Позовна давність у міжнародній торгівлі

Одним із законних інструментів і, одночасно, гарантією захисту прав та інтересів сторони в зобов’язанні, є механізми судового захисту та/або арбітраж. Однак ці механізми мають свої особливості і аспекти, знати які важливо для ефективного захисту своїх інтересів. Так, важливим аспектом є позовна давність, тобто термін, протягом якого особі гарантується судовий захист порушених прав.

У міжнародній купівлі-продажу це питання набуває особливого значення через можливість застосування норм права різних держав, при цьому основна складність полягає в тому, що в законодавстві різних країн часто не збігаються ні тривалість строків позовної давності, ні порядок їх обчислення, переривання, відновлення, тощо. Тому якщо в міжнародному договорі купівлі-продажу сторона визнає застосування право іноземної держави, особливу увагу слід приділити уточненню зазначених аспектів, так як вони можуть істотно вплинути на загальну диспозицію сторін.

Дещо простіше питання позовної давності вирішується між контрагентами, які є резидентами держав, що ратифікували Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 рік). В такому випадку, якщо сторони домовляться застосовувати до існуючих правовідносин право будь-який зі своїх країн або право іншої країни – підписанта Конвенції, термін позовної давності становитиме 4 роки.

Однак, враховуючи всі плюси даної Конвенції для учасників правовідносин, вона іноді обмежує сторони в порівнянні з нормами національного законодавства. Так, право багатьох країн, в тому числі і України, передбачає договірні терміни позовної давності та порядок їх збільшення в порівнянні зі стандартними. Конвенція ж фактично вводить заборону на договірне збільшення строку позовної давності, по меншій мірі в момент підписання договору. Так, згідно з пунктом 2 статті 22 Конвенції, заява боржника про подовження терміну позовної давності, має силу лише в тому випадку, якщо вона зроблена виключно протягом строку позовної давності. Таке обмеження в Конвенції виключає можливі спроби подовження строку позовної давності шляхом заяви, зробленої під час укладення договору і в будь-який інший час до моменту виникнення вимоги або порушення договору. Це своєрідний захисний механізм від зловживань, адже без такого обмеження сторона, що має сильнішу позицію на переговорах, може нав’язати іншій стороні таке подовження терміну під час укладання договору; крім того, застереження про подовження строку позовної давності може стати частиною типового договору, якій інша сторона може не приділити достатньої уваги. Подібно до цього, заява боржника, зроблена після закінчення терміну, встановленого цією Конвенцією, не матиме сили, оскільки вона не була зроблена протягом терміну позовної давності.

Також хочеться звернути увагу, що хоча стаття 24 Конвенції й передбачає застосування наслідків пропущення строків позовної давності виключно за заявою зацікавленої сторони (зазвичай це відповідач), позивачу не варто сподіватися на таку поведінку або неуважність відповідача. Відповідно до зазначеної статті Конвенції закінчення строку позовної давності береться до уваги при розгляді спору лише за заявою сторони, що бере участь в процесі. При наявності такої заяви, відповідно до приписів статті 25 Конвенції, право вимоги не підлягає визнанню та примусовому здійсненню, якщо розгляд спору розпочато після закінчення терміну позовної давності.

Так, не варто забувати, що Конвенцією встановлені також правила про переривання або подовження терміну позовної давності, його зміну та порядок обчислення, а також вводиться загальне обмеження терміну позовної давності з урахуванням переривань і поновлень (10 років – стаття 23 Конвенції).

Враховуючи викладене від зацікавленої сторони потрібно приділяти значну увагу всім аспектам, що стосуються термінів позовної давності, щоб не отримати відмову в захисті судом. Зацікавленій стороні необхідно чітко контролювати терміни позовної давності щоб залишалося достатньо часу для подачі позовів до судів або арбітраж або вживати дії з подовження термінів позовної давності. Наприклад, стаття 19 Конвенції передбачає, що, якщо кредитор до закінчення строку позовної давності вчинить у державі, де боржник має своє комерційне підприємство, будь-яку дію, що не передбачена в статтях 13 – 16 Конвенції, але відповідно до права цієї держави тягне до поновлення строку позовної давності, то розпочинається новий чотирирічний строк позовної давності, що обчислюється з дня, передбаченого правом такої держави. Тому зацікавлена особа повинна знати про національні закони країни боржника, які певні дії, нехай навіть вони і не пов’язані з порушенням провадження у суді або арбітражі, можуть спричинити поновлення строку позовної давності. Так, в деяких юрисдикціях лист або навіть усна вимога може виявитися достатніми. В інших юрисдикціях такі ж дії кредитора не поновлять перебігу строку позовної давності і кредитору доведеться порушувати провадження з розгляду спору про переривання цього терміну. При цьому варто мати на увазі, що стаття 19 Конвенції застосовується лише в тих випадках, коли дія, вчинена кредитором (при відсутності цієї Конвенції), “спричинила поновлення” місцевого терміну позовної давності за законом держави боржника. Якщо місцева норма передбачає лише додатковий більш короткий термін після здійснення такої дії, а не викликає “поновлення” первісного терміну позовної давності, то така місцева норма не може бути підставою для застосування статті 19 Конвенції. Слід зазначити, що наслідок поновлення строку позовної відрізняється від наслідків порушення провадження (статті 13 – 16 Конвенції): після порушення провадження строк позовної давності “переривається” з урахуванням застережень, передбачених в статтях 17 і 18 Конвенції.

Якщо розглядати питання у практичній площині то, наприклад, за правом України, проведення контрагентами звірки стану взаєморозрахунків на певну дату і оформлення такої звірки у вигляді окремого письмового документа призводить до поновлення строків позовної давності. Такий акт звірки взаєморозрахунків досить легко підписується українськими підприємствами, тому, при належній тактовності і наполегливості, зацікавлена особа може неодноразово, з урахуванням застереження стаття 23 Конвенції, відновлювати терміни позовної давності, підписуючи такий акт звірки взаєморозрахунків, наприклад, щорічно.

Дана стаття ще раз вказує на необхідність уважного юридичного супроводу бізнес-процесів, що дозволить захистити права та інтереси, а консультації з юристами в країні знаходження контрагента допоможуть виявити деякі аспекти місцевого права, які також можуть виявитися корисними і важливими.

Автор: Кидалов Ігор