Як захистити та врятувати активи, які залишилися в Криму

Багато українських підприємств, а також іноземні власники володіли активами в Криму. В результаті незаконної анексії Криму Російською Федерацією постало дуже складне питання, пов’язане з необхідністю захистити або врятувати дані активи.

Однією з головних перешкод на шляху порятунку бізнес-активів є той факт, що Україна закрила доступ до всіх основних державних реєстрів щодо майна в Криму. У зв’язку з чим, крім позитивних моментів (такий підхід дозволив зберегти в державних реєстрах інформацію про власність від протиправних дій третіх осіб), є й негативні, тому що в результаті нотаріуси, які за українськими законами мають право оформляти операції з нерухомим майном, також не можуть працювати з документами по об’єктах з Криму. Заблокованими виявилися реєстри речових прав на нерухоме майно, індивідуальні акти, персональні дані власників нерухомості, інформація по виконавчих провадженнях, тощо, що призвело, фактично, до “заморожування” всіх активів в Криму. З іншого боку російські державні реєстри ще не почали працювати, та й правовий характер інформації з цих реєстрів щодо майна в Криму викликає більше запитань, ніж відповідей.

Враховуючи те, що більшість цінних активів, а це в першу чергу нерухомість, неможливо фактично перемістити з Криму на іншу територію, можна запропонувати наступний перелік дій щодо захисту і порятунку активів.

Перш за все слід розуміти, що в даній ситуації з Кримом максимальну цінність набувають правовстановлюючі документи на нерухомість на матеріальних носіях, за допомогою яких можна буде обґрунтувати свої права на майно. Тому необхідно привести у максимально можливий порядок наявні правовстановлюючі та інші документи на майно в Криму, в т.ч. на землю, а також постаратися роздобути будь-які інші документи, які тільки можливо, навіть, можливо, використовуючи напівлегальні методи, адже не секрет, що пошук та надання документів в Криму “задніми числами” стало своєрідним бізнесом для чиновників. При цьому не варто забувати, що у пригоді можуть стати документи не тільки про майно, але й про інші факти, наприклад дозволи на використання надр, документи про виключні права комерційних структур тощо, адже за допомогою саме цих документів в майбутньому можливе ініціювання судових справ про стягнення збитків, або, за фактом встановлення юрисдикції України над Кримом, про повернення свого бізнесу. Підстав не визнавати документи на майно в Криму, виданих в минулому Україною, немає ніяких, а тому такі документи прийматимуться судами, в тому числі і міжнародними. Всі ці документи можуть бути доказом провини Росії як держави, яка зазіхнула на майно третіх осіб у Криму і створила умови для порушення гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права приватної власності та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Якщо говорити про практику Європейського суду з прав людини (далі “ЄСПЛ”), то даний суд дотримується думки, що відповідачем завжди виступає держава, яка фактично проводить анексію, тому що в цьому випадку така держава вводить свою юрисдикцію на захоплених територіях. В ЄСПЛ є практика в справах так званого державного свавілля (наприклад, справи №20680/92 від 15.11.1996 “Цомцос та інші проти Греції”, №19385/92 від 15.11.1996 “Катікарідіс та інші проти Греції”), відмови в доступі до власності (справа №15318/89 від 18.12.1996 “Лоізіду проти Туреччини”). Остання справа дуже цікава у зв’язку з тим, що ЄСПЛ повністю відкинув аргументи уряду Туреччини про те, що політична ситуація на Кіпрі виправдовує постійну відмову в доступі грекам-кіпріотам до власності, розташованої на території, контрольованій Туреччиною. ЄСПЛ заявив, що встановлення фактичних перешкод може розглядатися як порушення європейської конвенції точно так само, як і обмеження, засноване на законі, що дуже схоже з ситуацією анексії Криму Росією.

Однак, якщо розглядати варіант захисту активів через ЄСПЛ, то зверненню до даного міжнародного суду обов’язково має передувати вичерпання засобів захисту прав та інтересів на національному рівні. І тут вже згадувана справа “Лоізіду проти Туреччини” може бути дуже корисною, тому що обставини вказують, що саме в національні органи Росії, як країни-агресора, слід попередньо звертатися. При цьому не слід забувати про критерій ефективності національних судів, який ЄСПЛ застосовує при розгляді індивідуальних заяв. Згідно з цим критерієм, на момент розгляду справи суди повинні бути ефективними не тільки в теорії, а й на практиці, тобто доступними, здатними задовольнити претензії, а також мати розумну перспективу позитивного результату справи.

Тому все частіше звучить думка, що можна подавати скарги безпосередньо до ЄСПЛ, мотивуючи своє звернення тим, що ефективних засобів захисту українського майна і майнових прав у Криму немає. Позиція ж європейської спільноти щодо оцінки дій Росії очевидна. Прикладом може слугувати справа за заявою Катерини Рахно з приводу викрадення в Криму її чоловіка, Євгенія Рахно: дана скарга була досить оперативно передана ЄСПЛ на комунікацію урядам України та Росії. Хочемо також звернути увагу, що не варто забувати про термін для подачі індивідуальної заяви до ЄСПЛ, який складає всього шість місяців. Тому, щоб спробувати подати заявку в ЄСПЛ, минаючи інститути національного захисту прав та інтересів, слід підготувати обґрунтування (у тому числі деякі документи), що до певного моменту часу не було свідчень, що майно і права на нього піддавалися ризикам і що ризики і загрози настали саме ось зараз.

Окремо варто розглянути питання захисту інвестицій, зроблених в Криму. По-перше, інвесторам, що інвестували в Крим, варто дізнатися, уклала країна його резидентства або резидентства його компанії двосторонню угоду з Росією про взаємний захист інвестицій. На сьогодні такі угоди у Росії є з багатьма економічно розвиненими країнами, зокрема з США, Нідерландами, Японією, Австрією, Швейцарією, Казахстаном, Вірменією, причому багато з них передбачають захист як прямих так і непрямих інвестицій. Якщо відповідь так, то такий інвестор має можливість захистити свої інвестиції і власність в Криму за допомогою звернення в міжнародний арбітраж. На жаль, Росія підписала, але поки не ратифікувала Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, а тому використання такого правового інструменту як Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (International Centre for Settlement of Investment Disputes – ICSID, Вашингтон) для захисту інвестицій в Криму – неможливо.

Підсумовуючи, можна сказати, що питання захисту активів та інвестицій в Криму досить складне і трудомістке. При цьому, іноземні власники активів та інвестицій в Криму мають більше можливостей для захисту своїх прав та інтересів і такими можливостями варто скористатися: зібрати необхідні документи і докази для подальшого судового захисту в міжнародних судових інстанціях.

Автор: Кидалов Ігор