Визнання батьківства дитини в Україні: Юридичні аспекти

Сучасний розвиток світу характеризується активною міграцією людей. Люди активно переміщується світом, заводять стосунки, інколи укладають офіційні шлюби, заводять спільних дітей і т.д.. Такі тенденції не оминули й Україну. При активній міграції не поодинокими є випадки, коли на момент народження дитини батько не перебуває в країні народження, а тому матері не завжди можуть зареєструвати батька батьком дитини при народженні. Що ж робити тим батькам, які не були в момент народження дитини записані в свідоцтво про народження? Відповідь: визнавати своє батьківство.

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини і це одне з найактуальніших питань у сімейному праві України. Адже факт походження дитини від даного чоловіка спричиняє необхідність виконання обов‘язків батька, визначених українським законодавством. За загальним правилом, у випадку, коли мати і батько перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі, презумується, що дитина походить від подружжя. У випадку, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, відповідно до ч. 2 статті 125 Сімейного кодексу України походження дитини від батька визначається або за спільною за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Заява про визнання батьківства може бути подана як особисто батьком, так і через представника, повноваження якого мають бути нотаріально засвідчені, або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. У випадку, коли подати спільну заяву батьків неможливо, в тому числі у випадку, коли один з батьків, наприклад – матір, заперечує батьківство батька, або коли матір вже внесла в свідоцтво про народження дитини відомості, що батько відсутній, єдиним виходом буде суд. В суді підставою для визнання батьківства за певною особою є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Це можуть бути як свідчення тісних тривалих стосунків батьків, генетичні тести, тощо. Крім батька, позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Слід розуміти, що окремо від визнання батьківства дитини в праві України є специфічна процедура встановлення факту батьківства в судовому порядку, яка відрізняється від визнання батьківства в судовому порядку тим, що така процедура зазвичай застосовується у разі відсутності спору щодо батьківства дитини або у разі смерті фактичного батька дитини до моменту народження дитини. Рішенням суду може також бути встановлений й факт материнства, ця процедура зазвичай застосовується у разі смерті жінки до моменту реєстрації дитини, у випадку, коли за життя жінка вважала себе матір’ю дитини та при відсутності спору щодо материнства цієї жінки (зазвичай це випадки народження і виховання дитини в парах, що свідомо відмовляються реєструвати дитину по релігійним чи іншим переконанням).

Але в більшості випадків в судах проходять спори щодо визнання батьківства батька. І самим важливим доказом стає результат судово-біологічної (судово-генетичної) експертиза, яка призначається за ухвалою суду на підставі заяв осіб, які беруть участь у справі. При цьому чинне процесуальне законодавство вводить імперативні приписи, що, у випадку, коли сторона ухиляється від проведення такої експертизи, суд повинен трактувати такі дії як факт, що результат експертизи свідчив би не на користь особи, що ухиляється. Така диспозиція закону дозволяє уникнути зловживань, наприклад, матері, яка відмовляється визнавати певного мужчину батьком дитини і перешкоджає відбору біологічного матеріалу у дитини, чи, навпаки, батько не визнає своє батьківство і не надає біологічного матеріалу на дослідження.

Слід знати, що суд може визнати батьківство в будь-який час після народження дитини. Це пов’язано з тим, що чинним законодавством України на позови про визнання батьківства не встановлюється строк позовної давності. Винятком є ситуація, коли особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право протягом 1 року з дня, коли вона дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, пред’явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Ця норма закону є новелою в українському праві. Специфікою таких справ є те, що батьківство чоловіка матері дитини презюмується, а тому він не зобов’язаний доводити своє батьківство. Таким чином тягар доведення свого батьківства, тобто спростування презумпції шлюбного батьківства, лежить на позивачеві, а мати дитини має право брати участь у справі виключно як третя особа на стороні відповідача.

Протилежною за суттю процедурам визнання або встановлення батьківства є процедура оспорювання батьківства, яку можливо ініціювати лише після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі смерті дитини не допускається. Оспорити батьківство має право особа, записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень, шляхом пред’явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, або жінка, яка народила дитину в шлюбі, звернувшись з позовом про виключення з цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. При цьому Сімейний кодекс України встановлює перелік осіб, які не мають права оскаржувати своє батьківство, зокрема, не можуть оспорювати своє батьківство особи, що дали згоду на запис себе батьком дитини, знаючи, що дитина походить від іншого чоловіка, а також особи, які дали згоду на проведення репродуктивних медичних технологій.

Наведена в цій статті інформація свідчить, що спори щодо батьківства становлять серйозне випробування для батьків. Особливої складнощі такі справи набувають у випадках, коли одним з батьків є іноземець а сама інтернаціональна пара не перебуває між собою в зареєстрованому шлюбі. В таких випадках поради та консультації стороннього юриста будуть не зайвими.

Автор: Кидалов Ігор