Новації в процедурах банкрутства в Україні

Чинне в Україні законодавство, що стосується відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом, вже достатньо застаріле, адже закон стосовно порядку таких дій було прийнято ще у далекому 1993 році. Принципи побудови цього процесу, залишаються “морально застарілими” та неактуальними для сучасної держави, що рухається в Європейському напрямку.

Практика показує, що в Україні інститут банкрутства часто використовується недобросовісно як засіб незаконного збагачення, чи як елемент омани у злочинних схемах, чи як спосіб приховання різних неправомірних дій, наприклад, розкрадання майна, шахрайства тощо, адже чинна редакція Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” містить ряд суперечливих та двозначних положень, зокрема, про підсудність спорів з майновими вимогами до боржника, спорів про визнання недійсними правочинів боржника, інші колізійні норми. Для вирішення вказаних проблем та узгодження законодавства з європейськими вимогами, Парламентом України прийнято за основу проект Кодекс з процедур банкрутства під №8060 (надалі “Кодекс”).

Майбутній Кодекс складається з двох Книг – щодо корпоративного банкрутства, тобто процедури банкрутства юридичних осіб (Книга 1) та щодо відновлення платоспроможності фізичної особи, зокрема, визнання фізичної особи банкрутом у випадку її нездатності виконувати свої майнові зобов’язання (Книга 2). Майбутній Кодекс передбачає два типи процедур – судову та досудову, усуває наявні колізії та максимально врегульовує питання підсудності “банкрутство/не банкрутство”, інші проблеми у розмежуванні юрисдикцій, які виникають не лише у майнових спорах боржника, а й у немайнових спорах, спорах про визнання недійсними правочинів боржника, тощо.

Так, старою редакцією Закону встановлено, що позови з майновими вимогами до боржника, в тому числі про визнання недійсними правочинів боржника, розглядаються судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника. Ця норма недвозначно вказує, що суду, який розглядає справу про банкрутство, підсудні спори, в яких боржник є відповідачем. Не дивлячись на це, практика судів пішла різними шляхами. Одні суди без чіткого нормативного обґрунтування відносять до юрисдикції такого суду не лише спори з вимогами до боржника, а й спори з вимогами боржника до інших осіб в межах однієї ліквідаційної маси. Однак має місце і протилежна позиція судів: спори за позовами боржника до інших осіб, навіть якщо ці спори стосуються формування ліквідаційної маси, мають розглядатися лише судом за місцезнаходженням майна чи за іншими загальними правилами підсудності, а не в межах справи про банкрутство боржника. Проектом нового Кодексу вирішується це питання. Так, якщо ч. 4 ст. 10 Кодексу буде прийнята в існуючому вигляді, усі справи, що стосуватимуться формування ліквідаційної маси, розглядатимуться в межах справи про банкрутство, що допоможе уникнути проблем невирішеної підсудності та спростить процес вирішення справи.

Однією з новел Кодексу є участь та розширення повноважень арбітражних керуючих у процедурах банкрутства. Зокрема, передбачається можливість допуску до державної таємниці арбітражного керуючого, забороняється боржникові, без згоди арбітражного керуючого, укладати правочини (договори), арбітражний керуючий визначає умови продажу майна на аукціоні, передбачається обов’язкова участь арбітражного керуючого у справах про банкрутство фізичних осіб, тощо. Крім того, у необхідних випадках судом йому також можуть бути надані додаткові повноваження, якщо такі дії сприятимуть збереженню майна боржника і захисту прав кредиторів. При явних плюсах цих нововведень, зазначений вище перелік повноважень є невичерпним, що, фактично запроваджує монополію арбітражного керуючого у справах про банкрутство в судах та надає арбітражному керуючому практично необмежені повноваження, створюючи передумови для можливих зловживань, а відтак порушення прав та законних інтересів як боржників, так і кредиторів.

Серед явних недоліків Кодексу в частині юридичних осіб (Книга 1) є те, що ним не встановлено суму безумовного боргу для юридичних осіб, яка є підставою для початку процедури банкрутства. Фактично це може привести до маніпуляцій дрібних кредиторів з незначними сумами кредиторських вимог, які шляхом подання відповідних заяв до суду можуть паралізувати діяльність боржника. Тобто така невизначеність Кодексу може створити підстави для поширення рейдерських захватів в цілому платоспроможних боржників, які мали необачність допустити незначене порушення строку виконання навіть невеликих грошових зобов’язань.

Але самими цікавими в новому Кодексі є новації в сфері банкрутства фізичних осіб. Так для фізичних осіб справа про банкрутство відкривається судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника – фізичної особи сукупно становлять не менше ста мінімальних розмірів заробітної плати (станом на 2018 рік це 372,3 тисяч українських гривень або приблизно 14 тисяч доларів США), а до боржника фізичної особи – підприємця – не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати (станом на 2018 рік це 1,116 мільйонів українських гривень, або приблизно 43 тисячі доларів США), які не були задоволені боржником протягом двох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Фізична особа, внаслідок провадження у справі про визнання банкрутства, не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів та обов’язку повернення непогашених боргів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян, стягнення аліментів та інших вимог, які нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи. Крім того, Кодекс передбачає обмеження та заборони для фізичних осіб, які були визнані банкрутом, зокрема, забороняє протягом п’яти років після завершення процедури банкрутства брати на себе зобов’язання за договорами позики, кредитними договорами, укладати договір поруки, передавати майно у заставу, зобов’язує банкрута зазначати цей факт під час реєстрації як фізична особа – підприємець, забороняє займатися незалежною професійною діяльністю (в якості адвоката, нотаріуса, арбітражного керуючого, приватного виконавця тощо).

Цікавим але спірним є й запровадження процедури банкрутства фізичної особи після її смерті. За правом України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а спадкоємець має відшкодовувати обов’язки спадкодавця лише в межах успадкованого майна. Однак спадкоємців може бути декілька, як наслідок – має місце поділ спадкової маси на відповідні частки. Саме тому заміна відповідача у справі про банкрутство на спадкоємця чи спадкоємців, як це пропонується в статті 153 проекту, не виглядає юридично коректною, та фактично по новому прагне регламентувати відносини в сфері спадкового права, які й так було досить якісно врегульовані в частині боргів та активів спадкодавця.

Звичайно, ідея запровадження процедури банкрутства фізичної особи є провідною та актуальною для наших реалій, однак правове забезпечення й у проекті нового Кодексу так і залишається недосконалим, перш за все через те, що Кодексом передбачено низку підстав, коли боржник має право та зобов’язаний звернутись до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Зокрема, боржник зобов’язаний у разі втрати єдиного джерела доходів, тяжкого захворювання, що перешкоджає виконанню своєї професійної чи іншої діяльності, та інших обставин, що можуть істотно вплинути на виконання грошових зобов’язань боржника, який має непогашені кредити та іншу заборгованість. Втрата єдиного джерела доходів є досить частою практикою для українців в умовах економічного сьогодення, коли фізична особа може бути звільнена з роботи, тощо, тому слід встановити більш чіткі критерії для уникнення безпідставних звернень до суду за судовим захистом з зазначених підстав, наприклад, ввести критерій часу перебування фізичної особи під тією чи іншою обставиною, інших суб’єктивних критеріїв, тощо. Без вирішення цього питання існує ризик зловживання фізичними особами своїми правами на звернення до суду з метою уникнути виконання грошових зобов’язань або затягнути час такого виконання, відбуватиметься перевантаженість судів і т.д.

Є й інші спірні моменти в процедурах банкрутства фізичних осіб. Так, на думку фахівців у сфері права, дивною є норма, за якою суд за клопотанням кредитора, арбітражного керуючого або із власної ініціативи може прийняти рішення про тимчасову заборону без дозволу суду виїжджати за кордон на період розгляду справи в суді. Адже виїзд цей здійснюється, у більшості випадків, тимчасово, причини такого виїзду виникають різні (так, це може бути як і подорож, так і термінове лікування, супровід дітей, тощо), а на отримання дозволу суду потрібен тривалий час, адже Кодексом не встановлений час розгляду відповідних заяв боржника. Було б доцільним виключити з Кодексу словосполучення “розумні строки” та встановити чіткі терміни розгляду таких заяв, після спливу яких, якщо суд не надав відмову в дозволі на виїзд, імперативно вважається, що такий дозвіл у боржника є. В контексті цього питання також Кодексом не врегульовано порядок і строки обміну відповідною інформацією між судами та органами Прикордонної служби України, що може як нівелювати суть цієї спонукальної для боржника норми Кодексу так і привезти до порушень його прав при затримці з передачею відомостей між зазначеними органами влади.

Про непрофесійну і досить поверхневу підготовку цього Кодексу в частині банкрутства фізичних осіб свідчить норма про те, що не підлягають реструктуризації чи прощенню (списанню) борги за кредитами, отриманими боржником на відпочинок, розваги, придбання предметів розкоші, а також борги, які виникли з участі боржника в азартних іграх, парі тощо. На нашу думку та думку інших юристів, мета кредиту не впливає на його правову суть, тому обмеження у реструктуризації є невиправданими з юридичної точки зору. Багато питань викликає й норма про те, що суд, за вмотивованим клопотанням боржника та інших учасників провадження у справі про банкрутство виключити зі складу ліквідаційної маси майно боржника, якщо воно є необхідним для задоволення нагальних потреб боржника та його сім’ї. При цьому об’єктивних критеріїв таких “нагальних потреб” не встановлено, що може приводити як до порушень прав кредиторів (коли необґрунтовано багато майна залишається боржникові та його сім’ї для задоволення “нагальних потреб”) так і боржників (коли такого майна залишається боржникові та його сім’ї для занадто мало).

Таким чином, зміни, що закладені до проекту Кодексу з процедури банкрутства є досить актуальними і необхідними для України, яка намагається рухатися до Європейського правового простору, однак, окрім позитивних новацій, Кодекс містить багато недопрацювань та явно непродуманих новел, а тому рекомендації для тих, хто прагне займатись бізнесом в Україні, є очевидною: під час вибору ділових партнерів та опонентів слід уважно вивчати їх репутацію та враховувати поточне фінансове становище, постійно аналізувати перспективи співпраці, а у всіх незрозумілих ситуаціях слід звертатися за порадою до фахівців, які допоможуть якісно вирішити будь-які складнощі та уникнути проблем в побудові вашого бізнесу.

Автор: Кидалов Ігор