Функції та місце виконавця заповіту в українських правових реаліях

адже за життя навіть пересічні особи набувають достатньо велику кількість майна.. В економічно нерозвинених країнах більшість населення, навпаки, не в змозі накопичити за життя значних активів, а тому і процедури спадкування в таких кранах менш розвинені та формалізовані. Україна прагне попасти в клуб розвинених країни, досить значна кількість її громадян формують помітний перелік активів за час життя, а тому питання спадкування стає дуже актуальним. І якщо процедури спадкування за законом чи за заповітом вже стали звичайними для України, то ситуації, коли спадкодавець прагне покласти на спадкоємців певні зобов’язання для отримання спадщини, є все ще малопоширеними. У цій статті ми розглянемо питання укладання та виконання заповітів з умовою відповідно до права України.

Виконання заповіту – процес реалізації волі спадкодавця, яка виражена в заповіті. Цивільний кодекс України присвячує виконанню заповіту окрему главу (глава 88), норми якої складають окремий інститут спадкового права. Чинні положення закону визначають виконавця заповіту обов’язковим суб’єктом правовідносин у разі спадкування за заповітом з умовою, а для заповітів без умови його участь є факультативною (не обов’язковою).

Безумовно, якщо заповідач за життя визначився з обсягом дій, які має виконати спадкоємець, або умов, які мають бути дотримані для передачі майна у спадок, то саме спадкодавцеві доцільно визначити особу, що буде слідкувати за дотримання його волі. Це може бути юрист чи адвокат, якому заповідач довіряє, або близький друг чи родич, тощо. Тобто ті особи, які найбільш точно розуміють волю і бажання заповідача, адже мають з ним певні тривалі стосунки, розуміють його цінності і мотиви дій.

Натомість, у тому разі, коли заповідач не скористався своїм правом на призначення виконавця заповіту, така можливість належить спадкоємцям, особливо, коли коло таких складає кілька (тобто дві або більше) осіб. Таке ж право належить їм і тоді, коли заповідач призначив виконавця заповіту але останній відмовився від здійснення своїх повноважень або був усунений судом від виконання заповіту за позовом спадкоємців. В такому випадку спадкоємці можуть обрати виконавця зі свого кола або визначити іншу особу за взаємною згодою. Призначення спадкоємцями виконавця заповіту здійснюється шляхом укладення договору між ними, як замовниками, та виконавцем заповіту, а такий договір належить до договорів про надання послуг. У разі ж недосягнення подібної згоди відповідно до ч. 3 ст. 1287 ЦК України питання вирішуватиметься в судовому порядку.

За договором про виконання заповіту одна сторона (виконавець заповіту) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) здійснити від власного імені безоплатно або за плату певні юридичні та (або) фактичні дії, визначені в заповіті, спрямовані на повне виконання волі заповідача. У випадку, коли виконавець заповіту призначається самим заповідачем, він може визначити розмір винагороди виконавця в тексті самого заповіту, і це було б самим доцільним рішенням. Інакше існує ризик відмови виконавця заповіту від виконання його обов’язків. У випадку, коли виконавець заповіту призначається за згодою спадкоємців то умови оплати можуть бути прописані в відповідному договорі.

Разом з тим, чинне українське законодавство досить загально регулює статус та повноваження виконавця заповіту як суб’єкта спадкових відносин, і це є великим недоліком. Найбільш цікаве та неврегульоване питання, що виникає у цьому випадку: “Що ж робити у разі смерті виконавця заповіту”? Цивільним кодексом України смерть виконавця заповіту визначена лише як підстава припинення його повноважень (вибуття однієї зі сторін з правовідносин), але абсурдно те, що ніяких наслідків та варіантів виконання заповіту після цього не передбачено. Разом з тим, це дає змогу зацікавленим сторонам використовувати різні правові процедури в цьому випадку.

Наприклад, у більшості країн континентальної правової сім’ї передбачений механізм підпризначення виконавця заповіту, який передбачає два варіанти:

1) заповідач обирає двох виконавців заповіту, один з яких, у разі смерті другого, виконує заповіт у повному обсязі самостійно;

2) виконавець заповіту самостійно призначає свого наступника для забезпечення повної реалізації волі спадкодавця.

Тому заповідач у заповіті може обрати і вказати будь-який з цих варіантів або навіть їх сукупність.

Також можна застосовувати практику, прийняту у англо-американській системі права – функції нового виконавця заповіту у випадку смерті первісного виконавця бере на себе виконавець заповіту первісного виконавця. А у деяких випадках спадкова маса після відкриття спадщини переходить прямо до спеціальної особи — особистого представника спадкодавця. Залежно від того, чи зазначений особистий представник в заповіті чи призначений судом, він іменується відповідно виконавцем заповіту або адміністратором. Разом з тим, притаманні англо-американській системі права рішення не видаються дуже вдалими для українських реалій, українські суди морально не готові до таких “невизначеностей”, адже робота в системі континентального права передбачає наявність хоч якихось “підказок” або в законі або в заповіті.

Цікавим є те, що фактично закон України не обмежує правовий статус особи, що може бути виконавцем заповіту, тобто це може бути як фізична особа так і юридична, наприклад підприємство – професійний управитель майна, довірчий фонд, тощо. Варіант професійного управителя майна цікавий у тому випадку, коли, наприклад, заповідаються специфічні активи (цінні папери, корпоративні права, вклади в венчурних або інших спеціалізованих фондах, тощо) або коли спадкоємцем є дитина а тому існує мета збереження активів до моменту, коли дитина виросте та набуде повної цивільної дієздатності. Професійне управління майном, що входить до складу спадщини, також необхідне у випадках, коли укладається заповіт з умовою, щодо якої невідомий час, коли вона настане та чи настане взагалі, наприклад, це може бути вступ спадкоємця та успішне завершення навчання у вищому навчальному закладі, народження спадкоємцем дитини, тощо.

Також виконавець заповіту може стати у нагоді заповідачеві, коли він пов’язує питання відсторонення когось зі спадкоємців від спадщини у випадку певних негативних дій (наркоманія, алкоголізм, обрання кримінального роду занять, тощо). Не менш важливе призначення виконавця заповіту у випадку зазначення у заповіті умов, виконати які неможливо без участі сторонньої особи і коли це доцільно з огляду на стосунки у родині.

Як бачимо, українським законодавством, на відміну від зарубіжного досвіду, не досить детально врегульоване це важливе питання, адже детальна регламентація статусу і повноважень виконавця заповіту надасть змогу не лише якісно оформити спадкові права та забезпечити виконання волі заповідача, а й уникнути конфліктів з приводу спадкового майна серед спадкоємців. Разом з тим, така невизначеність чинного закону дає змогу заповідачам обрати той варіант дій, який дозволить максимально повно виконати його останню волю. Безсумнівно, щоб скористатись такими перевагами заповідачеві доцільно звернутися за порадою до професійного юриста та скористатися його допомогою у складанні заповіту, призначенні виконавця та визначенні кола його прав та обов’язків. Такий професійний підхід дозволить попередити виникнення спірних правових ситуацій у майбутньому та надасть самому заповідачеві впевненість в належному виконанні його волі.

Автор: Кидалов Ігор